Малинові барви...
Гроза влітку. То щось надзвичайно магічне, таємничо-чарівне. Особливо коли її не чекаєш. Особливо, коли ти не вдома. Особливо, коли єдиним дахом над головою є неосяжна чорна грозова хмара. Коли денну спеку раптово і ненав,язливо краде вологий теплий вітер, сповіщаючи про дощ...
Ти спостерігаєш, як усі довкола починають з острахом позиркувати на важку сіру хмару десь на горизонті... нервово жмакаючи, складають речі, щоб утікти.
І це тобі подобається, бо ти знаєш, що зовсім скоро ти тут залишися одна. На одинці з грозою, оксамитовим рокотом грому і малиновою блискавкою :) Те, що вона вкрала малинові барви, буде видно потім, а поки що із справжньою, чомусь ванільною насолодою ловлю на собі погляди відвертого нерозуміння.
Але ж я те люблю. Як спочатку над головою живописно малює ламані криві блискавка.... ніби небо ламається ))) Як на долю секунди темрява зникає у яскравому спалаху і ти ніби очима фотографуєш картинку перед собою, бо за мить вона зануриться у темінь... А потім вдаряє грім! Так, що аж земля дрижить... і котитьтся той грім кудись у бік, лоскочучи вуха, і пробуджує якісь дивні відчуття... десь під серцем. Періщить дощ. Злива. Теплі важкі краплі падають і, розбиваючись, розлітаються у різні боки. Мокрий одяг прилипає... по тілу біжать струмочки того, що зовсім недавно було сірою хмарою....